Міста області

Конотоп – це місто обласного підпорядкування, адміністративний і культурний центр Конотопського району, розташований у західній частині Сумської області, на перехресті залізничних магістралей, які ведуть на Москву, Київ, Мінськ, Воронеж, Харків.
Територія міста оточена сосновими та змішаними лісами. Це екологічно чиста зона України.

Час заснування Конотопа достеменно невідомий. Автор “Историко-статистического описания Черниговской епархии” висловлює припущення, що Конотоп існував ще до монголо-татарської навали на Київську Русь як прикордонне містечко Сіверського князівства.

За історичними дослідженнями О.М.Лазаревського, видатного науковця свого часу, Конотоп був заснований у 1625 році як форпост на кордоні Російської держави, але у словнику Брокгауза мова йде про те, що Конотоп засновано у вигляді прикордонного містечка близько 1634 року. Разом з цим, називаються й інші дати виникнення Конотопа. Відомий французький інженер Гійом де Боплан, який був протягом 1630–1648 рр. на службі у польського уряду, на своїх картах позначив Конотоп також як містечко, але рік складання карт невідомий, тому й неможливо встановити точну дату заснування міста з огляду на ці історичні джерела.
Конотоп 17 століття – це невеличке містечко, обнесене земляним валом і палісадом, розташоване на лівому грузькому березі річки Єзуч. У цій своєрідній фортеці було троє воріт: Путивльські, Попівські і Підлипненські. Цікаві відомості про Конотоп можна знайти в “Переписних книгах 1666 року”, де йде мова про те, що в Конотопі – 472 двори, мешканці яких здебільшого займались хліборобством і скотарством.

З 1796 року Конотоп – повітове містечко Малоросійської, а з 1802 року – Чернігівської губерній. У середині 19 століття Конотоп являв собою типову провінцію царської Росії. Важливе значення для подальшого господарського і культурного розвитку Конотопа мала побудова у 1868 – 1869 рр. Курсько-Київської залізниці, яка з’єднала місто з великими центрами країни. У ті ж роки в місті збудовано вокзал, паровозне депо та залізничні майстерні. До кінця 19 століття в Конотопі також було побудовано пивоварний, чавуноливарний, три цегельні заводи, майстерню для ремонту сільськогосподарських машин, паровий млин для переробки зерна та кілька інших невеликих підприємств харчової промисловості.
Згідно з переписом 1897 року 73 % чоловіків і 95 % жінок міста були неписьменні. У другій половині 19 століття Конотоп став крупним залізничним вузлом і робітничим центром Лівобережної України.

У різні часи через Конотоп проходили творчі та життєві шляхи таких відомих літераторів, як Т. Г. Шевченко (геніальний український поет неодноразово бував на Конотопщині, протягом багатьох років дружив з братами Лазаревськими); Григорій Квітка-Основ’яненко (творчо відобразив самобутність міста у своєму широко відомому творі “Конотопська відьма”); видатний російський письменник Микола Гоголь (який яскраво змалював побут та звичаї мешканців Конотопа у повісті “Пропала грамота”); класик білоруської літератури Ф. К. Богушевич (протягом десяти років працював тут); Іван Франко, Леся Українка, Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Пантелеймон Куліш, Володимир Маяковський і ще багато інших видатних людей у своїх творах знайшли місце для Конотопщини, її людей, звичаїв.

Долі таких відомих митців, як Микола Ге, Ілля Рєпін, Гнат Яременко, Олександр Гофман також пов’язані з Конотопською землею та історією міста. Особливою гордістю конотопців є той проміжок часу на початку 20 століття, коли в місті жив і працював всесвітньо відомий художник, основоположник течії супрематизму в живописі Казимир Малевич.
З Конотопом нерозривно пов’язано життя таких композиторів, як Петро Ілліч Чайковський та Григорій Митрофанович Давидовський, видатних історичних постатей: відомого бібліографа, члена-кореспондента Російської Академії Наук С.І. Пономарьова, видатного історика 19 століття О.М. Лазаревського, відомого українського діяча культури і освіти М.Й. Парпури, який першим видав українською мовою “Енеїду” Котляревського, багатьох інших. Російський художник І.Ю.Рєпін декілька разів приїжджав у Конотоп до героя російсько-турецької війни 1877–1878 років, генерал-лейтенанта М.І. Драгомирова – військового діяча та публіциста, щоб з нього змалювати одного з персонажів картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.

У післяреволюційний період, в часи НЕПу місто було центром Конотопського округу. До його складу входило 15 районів з 1004 населеними пунктами, в яких проживало понад 600 тисяч чоловік.
Нешкодуючи життя, билися з ворогом конотопці на фронтах Великої Вітчизняної. За героїзм, виявлений у боях проти фашистських загарбників, майже 2000 жителів міста були нагороджені орденами та медалями. Семи конотопцям – Г.І. Тхору, В.У. Воронову, Ю.Г. Цитовському, О.Б. Панову, Н.Т. Волковій, І.С. Федорку, С.Ф. Проценку – було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

З нашим краєм пов’язані відомий письменник Л.І. Смілянський, заслужені художники України В.І. Масик, Є.Д. Лученко, художник О.Ю. Смирнов, заслужений діяч мистецтвознавства художниця Н.І. Велігоцька, поетеса А.П. Цвид. Загальновідомі не лише в області, а й за її межами місцеві художники Г.О. Мішин, О.П. Величко, В.О. Борошнєв, Т.М. Мінаковська. Величезний внесок в дослідження історії рідного краю зробив історик та краєзнавець І.А. Лисий. У місті жив і працював відомий український бандурист О.О. Ковшар. Великою любов’ю користуються в конотопців твори місцевих письменників І.П. Корнющенка та О.Я. Осташка.

Є значні досягнення міста і в області спорту. На весь світ відомий триразовий чемпіон світу, чемпіон Олімпійських ігор, борець Михайло Маміашвілі, якому дорогу у великий спорт дав заслужений тренер СРСР та України А.С. Єфремов. Зараз у місті живуть та тренуються чемпіони України, призери міжнародних змагань зі стендової стрільби Ігор Тельний та Олег Брун. Високо несуть прапор конотопського спорту чемпіонка світу з карате Ірина Сухорукова, рекордсменка світу з бігу на 3000 м Людмила Судак, чемпіонка України з лижних гонок Ніна Чала, чемпіон України та призер чемпіонатів Європи і світу з пауерліфтингу Олександр Дєговець.